Ротавірусна інфекція

 Ротавірусна інфекція - гостре вірусне захворювання, яке характеризується такими клінічними ознаками: блюванням, водянистою діареєю, помірною інтоксикацією, катаром верхніх дихальних шляхів.

Серед дітей раннього віку (1-3 роки) вона є найпоширенішою причиною тяжкої діареї. В Україні на ротавірусну інфекцію припадає 35-75% усіх випадків кишкових інфекцій.

Етіологія: РНК-вмісний ротавірус типів А - найчастіше, також В, С інфікують людину. Стійкі у навколишньому середовищі, витримують упродовж 1 міс. t 0°C, нагрівання до 50°C протягом 1,5 год. Стійкі до звичайних дезінфектантів.

Епідеміологія: 

• джерело інфекції - хворий на гастроентерит, який виділяє з випорожненнями багато вірусів із перших днів розвитку клінічних симптомів; max - на перші 3-6 днів, тривалість - 20 днів від початку захворювання. Здорові вірусоносії також є небезпечними. 
• Основний механізм передачі: фекально-оральний,
  
  
  шлях - контактний; також передача відбувається водним і аліментарним шляхами. Є дослідження, які вказують на можливість повітряно-краплинного механізму передачі ротавірусної інфекції. 
• Сприйнятливість: уражає всі вікові групи населення, але переважно дітей віком до 2-х років.

Ротавіруси - часта причина ВЛІ (внутрішньо-лікарняної інфекції), особливо для недоношених новонароджених і дітей раннього віку. Інфікуванню сприяють холодна пора року, тривале перебування у стаціонарі, скупченість у палатах. Певну роль в передачі відіграє медперсонал.
Має виражену сезонність: підвищення у осінній період і подальшим наростанням узимку (ротавірус краще виживає за низьких температур). Улідтку - спорадичні випадки (під час похолодання). 

Патогенез: потрапивши через ротову порожнину, резистентний до кислого вмісту шлунка, жовчі, протеолітичних ферментів, досягає тонкої кишки, активується і починає розмножуватись.

Не обмежується тонкою кишкою, потрапляє у легені, печінку, селезінку, нирки, мозок, кров.
Реплікується у ворсинчастих ентероцитах, внаслідок цього клітини руйнуються, ворсинки набрякають. Зруйнованіі клітини разом з вірусами просуваються у товсту кишку і виводяться з випорожненями. 
Уражена слизова (інтенсивність запалення не значна в порівнянні з інш. кишковими інфекціями) тонкого кишківника не в змозі перетравити вуглеводів, жирів і білків, які потрапляють у товсту кишку, де не в змозі абсорбуватися достатня кількість води - виникає осмотична діарея.

Клінічні прояви: найчастіше розвивається як гастроентерит з усім комплексом клінічних симптомів. Початок гострий з підвищення t тіла (38-38,5°C), інтоксикація, діарея (5-10 разів на день), повторне блювання, біль в животі, здуття і бурчання кишок. Ці симптоми виникають майже одночасно у 1-й день хвороби. 

Катаральні прояви на слизових верхніх дихальних шляхів, ротоглотки, кон'юктиві (гіперемія слизової, риніт, кон'юктивіт, незначний сухий кашель) також виявляються з 1-го дня захворювання. 

У дітей ротавірусна інфекція часто перебігає у вигляді двох хвиль - респіраторної і кишкової, що змінюють одна одну.

Тривалість інтоксикації здебільшого не перевищує 3-х днів, а загалом - 7-10 днів.
У тяжких випадках (діти 1-2 роки) може розвиватися дегідратаційний синдром із порушенням водно-електролітного балансу, що потребує госпіталізації й інтенсивної терапії.

Ускладнення: 

• гемолітико-уремічний синдром;
• синдром Рея;
• синдром Кавасакі;
• неонатальний некротичний коліт
• при імуносупресії - хронічний перебіг;
• летальний наслідок можливий через розвиток дегідратаційного шоку.

Діагностика: клінічна картина ротавірусного ентериту не вирізняється специфічністю.

• РН та ІФА - виявлення ротавірусного антигену в випорожненнях у перші дні хвороби;
• ПЛР - виявлення РНК ротавірусу (ще й у слині);
• РЗК та ІФА - визначення в крові антиротавірусних антитіл.

Лікування: методи етіотропної терапії не розроблено, лікування грунтується на принципах патогенетичної терапії.

Найбільш загрозливим проявом є зневоднювання організму різного ступеня вираженості й порушення електролітного балансу. 

У немовлят при ротавірусному ентериті відбувається надзвичайно швидке виведення рідини з організму і розвиток ексикозу. 
При тяжкій дегідратації (втрата рідини - 10%) - внутрішньовенне введення рідини. При легкому і середньому ступені тяжкості - пероральна регідратація (дає перевагу над парентеральним уведенням і скорочує тривальсть лікування). Застосовуються ОРС зі зниженою осмолярністю, наявністю в складі компонентів злаків і препаратів цинку.

Розчини для пероральної регідратації призначають залежно від ступеня дегідратації:

• дітям 1-го року життя: по 50-100 мл/кг маси тіла в перші 4-6 год лікування, потім після кожного рідкого випорожнення - 10 мл/кг маси тіла;
• дітям 1-3 років життя: по 50 мл/кг маси тіла в перші 4 год лікування, потім після кожного рідкого випорожнення - 10 мл/кг маси тіла;
• дітям старшої вікової групи: потрібно вжити 500 мл розчину, потім після кожного рідкого випорожнення - 100-200 мл;
• дорослим також потрібно проводити пероральну регідратацію ОРС, але в меншій кіькості (не знижувати осмолярність розчинів).

При тяжкому перебігу регідратацію проводять парентерально. Застосовують збалансовані інфузійні сольові розчини: "Трисоль", "Ацесоль", "Дисоль" та ін. Після припинення блювання, за можливості перорального лікування, регідратація може бути комбінованою.

Дієтотерапія у лікуванні дітей: безмолочні каші, овочеве пюре. Дітям, що знаходяться на штучному вигодовуванні, обмежують або відміняють молочні суміші і призначають безлактозні або низьколактозні суміші.

Наполегливо рекомендується застосовувати ентеросорбенти при цій патології - вони фіксують і виводять із ШКТ вірусів, бактерій, ентеротоксинів - досягається дезінтоксикація і біологічна дія. Перевагу надають кремнієвим сорбентам (ентеросгель).

Профілактика: 

• неспецифічна профілактика така сама, як при інших кишкових інфекціях;
• профілактика ВЛІ - виявлення носіїв серед медперсоналу;
• специфічна профілактика - застосування оральнаї живої і рекомбінованої вакцин.

Висновок: Ротавірусна інфекція - зараз "часта" кишкова інфекція переважно у дітей, перебігає у вигляді гастроентерита + катаральні явища (цим відрізняється від інших кишкових інфекцій), саме небезпечне - може призвести до вираженої дегідратації (пронос), лікування заключається у регідратації (регідрон, трисоль) та дачі ентеросорбентів (ентеросгель); профілактика така, як при інших кишкових інфекціях.